Є речі, які в принципі не можна робити нікому. До прикладу, кривдити сироту чи знущатися з беззахисного. Здавалось би, ця норма в суспільстві – загальноприйнята.

Але на минулій сесії лохвицькі депутати підважили будь-які норми.

Безпідставно не продовживши оренду землі нашій землячці – Людмилі Олексіївні Кравченко. Не тільки фермеру, а насамперед Мамі, яка три роки тому стала донором життєво важливого органу для своєї донечки. І яка сьогодні живе в умовах щомиттєвої загрози як власному життю, так і життю дитини. І яким саме ця земля дає можливість не йти з протягнутою рукою, і бути впевненою в завтрашньому дні.

До цієї ганьби причетні:

чинний голова Лохвицької міськради Віктор Радько та депутати Лохвицької міськради:

Володимир Борисенко

Горобець Олег

Інденко Володимир

Костюк Оксана

Потопальська Лідія

Савинська Тетяна

Солохіна Леся

Ус Юрій

Чорний Петро

Шамрицький Григорій

Яремченко Тетяна

«Чому вони це зробили?», — запитала я у пані Людмили. Відповідь приголомшила. Людмилі Олексіївні, з її слів, на її подібне пряме питання, не соромлячись, пояснили: щоб довести «хто сьогодні в громаді головний і продемонструвати іншим, мовляв, не будете з нами, і вам те саме буде», що й мені.

І знаєте, хто сьогодні вдає з себе «головного в громаді»? Кримінальник, який плювати хотів на Закони Україні. Який спеціалізується на безкарних, поки що, самозахопленнях землі і берега річки. Погрози фізичної розправи якого журналісту гуляють інтернетом. І розум якого він сам продемонстрував публічно кинутим журналісту: «Я бандитів з Києва привезу!».

Але люди з кримінальним способом мислення та звичками сьогодні, на жаль, «свої і рідні» для ялового голови громади. Якою він, схоже, по факту керує тільки у Фейсбуці. І це велика біда саме для громади, яка вже кілька років як зупинилася, втратила у своєму розвитку. Тому що зусилля всієї цієї братії спрямовані на те, щоб паразитувати на “проїданні” бюджету громади та “дерибані” землі. На щось більше ці малограмотні, малокультурні персонажі просто нездатні.

Та з тими, хто плювати хотів на закон, все зрозуміло. Про їхню мораль і совість взагалі не йдеться; вони атрофовані, судячи з подібних рішень.

Незрозуміло інше. Серед перелічених чотири жінки – теж матері. А дві – взагалі працюють в освіті. З дітьми. Я б своїх таким не віддала. Тому що людяність, емпатія для мене особисто – вища за будь-які партійні «договірняки». Є речі, які за жодних умов переступати не можна. Вони – жінки! – переступили.

А ще є в цьому списку – колеги Людмили Олексіївни, які теж фермерують, обробляють землю. І які як ніхто мали б розуміти, який то тяжкий хліб – та земля. І мали б елементарно допомагати один одному. Але правдою є і інше. Про яке порозуміння може йти мова, коли тобі “з неба впали” дві тисячі га землі, які ти отримав в оренду під символічні 3%, преспокійно віддав їх в суборенду і живеш з ренти. Отримуючи ренту замість громади.

Людмила Олексіївна орендує 51 га землі, починаючи ще 2005 року, пільгових ставок для себе не просила. І останні 7 років щорічно сплачувала до бюджету 12% річних. При цьому постійно долучаючись до соціальних проєктів в громаді. Як то кажуть, неспівставні речі.

Людмилу Олексіївну знаю з часів спільної роботи ще в банку «Україна». Тобто понад 25 років. І жодного разу не чула, щоб вона не допомогла чи не відгукнулась на чиїсь біду чи проблему. Причому її доброчинність завжди була органічна і, як правило, не публічна. Там де могла допомогти, двічі її просити було не треба.

Для чого трапилася ця ситуація? Напевне, як і будь-яка інша – для навчання.

Якщо зараз дрібні фермери – замість об’єднатися і не дати кривдити одного з поміж себе, визнають такі, скотські, правила гри нікчем у нинішній “владі”, то це стане повторенням подій 100-літньої давнини. Коли, намагаючись пересидіти, їх вибили по одному. І теж нікчеми.

А життя показує, що сьогодні саме середні і малі фермери, так само як середні і малі підприємці – окрім того, що наповнюють бюджет, ще й перші помічники в громаді. А коли об’єднують свої зусилля – невирішуваних проблем в громаді просто не буде існувати. И в життя громади повернеться Совість. Бо саме вони – справжня, велика сила, з якою неможливо не рахуватися.

Ситуація вкрай дикунська, але й показова. Як з неї виходитиме “влада”, – поки незрозуміло.

Але цей випадок, як і чимало таких же «промовистих», мають нарешті розплющити очі нашим людям: невже на таку владу ми заслуговуємо?

Людмила Олексіївна відчула після цієї ситуації неочікувану моральну підтримку. Сотні повідомлень в “особисті”: люди обурені і очікують на справедливе вирішення цієї ситуації.

А нам лишається вболівати за цю мужню Жінку і її родину, і максимально підтримувати її.

Єлизавета Сачура

Світлини надані Л. Кравченко