Минулого тижня я бідкалася про пастку на бобрів. Навіть не здогадуючись, що поблизу існує ще одна, значно більша і цинічніша за масштабами загроза.

Це люди. З найсучаснійшою зброєю, з тепловізійними прицілом та квадрокоптером, які  переміщаються на пікапах. І це – не військові  на фронті.

Все це про сім’ю браконьєрів з багаторічним стажем. Які роками вибивають заради збагачення, хоча самі далеко не бідні люди, диких тварин. Безкарно, знаючи, що за них «позвонять», їх відмажуть і їм нічого не буде.

Помічені в районі Млинів декілька кіз (косуль) і навіть лосів, з’явилися саме тому, що зараз заборонене полювання. А також значна частина мисливців замість полювати на звіра, воює на фронті.

А ці, в тилу, попри діючу заборону, підіймають квадрокоптери, відслідковують місцезнаходження звіра і переконавшись, що він саме там, підлітають на пікапі, встановлюють триногу, на неї високоточну, з оптичним прицілом,  тепловізором  і глушником зброю.

Керована природними інстинктами тварина, не немає жодних шансів втекти, чи вижити, потрапивши в камеру квадрокоптера і в снайперський приціл її вбивці.

Працюють швидко, рука набита. Туша звіра вантажиться в багажник. Злочин завершено. На все це – до 10-ти хвилин.

На наше намагання зупинити автівку, яка їхала увечер , 13 грудня,  в п’ятницю з лісу, спочатку пригальмували, а потім натиснули на газ. Не зупинилися.

Прізвища цих людей добре відомі людям,  офіційним мисливцям, правоохоронцям. Але ті, що в погонах, розводять руками, мовляв не мають змоги вхопити на гарячому. Цивільні прикриваються кумівством чи небажанням псувати відносини. А хтось просто «зуби лікує».

В результаті – ми і наші діти можемо побачити звіра хіба що в інтернеті. В цивілізованих країнах звірів всіляко оберігають і створюють їм умови не для виживання, а для повноцінного життя.

В нас же десятками років дичину нещадно вбивали і зараз продовжують нищити десяток-два  не призваних до війська браконьєрів. До речі, багато з них отримали інвалідність саме після лютого 2022-го року.

От і доводиться громаді на свій розсуд вирішувати, як зупинити цих варварів.

Непотрібно думати, що громада боїться цих озброєних до зубів і цинічних істот. Переважна більшість лохвичан їх зневажає.

Жителі Млинів обговорюють цю зухвалу поведінку і вже кооперуються, щоб покласти їй край. Сподіваючись, що і небайдужі жителі Гирявих Їсківців теж не стоятимуть осторонь, коли доведеться по неволі полювати на браконьєрів.

Єлизавета Сачура