Субота, 23 листопадаа, 2024

Річниця Голодомору: лохвичани пам’ятають все – і минуле, і сьогодення

Рік від року в Лохвиці до могил Жертвам Голодомору, який став безпрецедентним геноцидом українців з боку московії, йдуть все більше людей.

Цьогоріч їх було найбільше. Частина – даруйте, з примусу. Але переважна більшість – з сумління.

Приємно було, що відділ культури Лохвицької міськради вперше готувався і провів для присутніх невеличкий мітинг. І нехай він цьогоріч був сухим і офіційним, а не розмовою вільних людей з приводу спільної для всіх історичної трагедії, але це теж невеличкий крок на шляху дорослішання нас, як спільноти. Всі ми вчимося, в тому числі і взаємодіяти.

Панахиду на місці поховання лохвичан, яких вбив організований московитськими більшовиками голод, вже традиційно провів настоятель українських церков в м. Лохвиця отець Всеволод Бігун. За покликом серця зійшлися люди, які постійно в роковини цієї сумної дати приходять на це святе місце протягом останніх років. 

Року не вистачило місцевій владі, щоб мінімально впорядкувати могилу, що обурило присутніх. Це не питання грошей. Це питання притомності і адекватності тих, хто нами керує. А ще маркер їх українських цінностей. 

Не було коло могили ані відстороненого судом голови громади Віктора Радька, який до речі був на минулому вшануванні. Ані виконуючої обов’язки голови громади Тетяни Даценко. Може й на краще, щоб не створювати атмосферу фальші, коли потрібно говорити слова, яких немає в твоїй душі.

А можливо, я помиляюся, і вони відсутні тому, що голод не зачепив їхні родини, такі в громаді теж є. 

Не долучилися до вшанування пам’яті загиблих в 1932-1933 роках українців люди, які називають себе християнами, але й досі по закутках моляться московитським богам і не відспівують українських захисників.  

Традиційно, Голодомор, як і поховання наших військових – не місце, куди йдуть лохвицькі депутати. З депутатського корпусу були, як завше – два депутати від «Свободи» – Анатолій Білан і Микола Голінко.

Інших українських політичних партій, на жаль, в Україні не існує. Принаймні на місцевому рівні на прикладі Лохвицької громади. Так звані політичні сили – є симулякрами, націленими на містечкові і особисті інтереси. Але ніяк не на те, чим живуть українці.

І це дуже чітко розумієш, спостерігаючи за тим, що говорять представники цих партій і що вони роблять, які заходи відвідують, що ініціюють, як спілкуються з людьми.

В своєму виступі після панахиди, отець Всеволод говорив про вічну суть московитів, які прагнуть одного – знищити нас як націю, як державу, як народ.  І про те, що сьогодні маємо стояти, як одне ціле, допомагаючи нашим хлопцям і дівчатам. Єднатися навколо української церкви і спільною молитвою наближати той день, коли ми подолаємо нашого вбивцю.

Слухала його слова і думала. Слушні Ваші слова, отче. Бо сьогодні тільки разом маємо покладатися виключно на власні сили. Наші загиблі родичі в часи Голодомору – всі були щиро віруючими людьми. І можливо тільки завдяки цьому ми, як народ, як українська нація залишилися незламними, попри тотальний геноцид і терор тоді. І зараз стоїмо і не відступимо. 

Архівне фото, вшанування жертв Голодомору в 2020-му році

Єлизавета Сачура