Тарасова гора: про відношення влади до святинь України
В нашій сім’ї вже склалася традиція. В день народження чоловіка ми подорожуємо знаковими місцями України. Цього разу ми побували на Тарасовій горі – могилі нашого найсвятішого національного Пророка Тараса Шевченка в Каневі. Завжди в кінці екскурсії ми цікавимося, хто з українських президентів побував і як доклався до популяризації того чи іншого святого місця.
Відповіді на ці питання пояснюють нам, чому саме так живе Україна сьогодні. Яку молодь і країну ми матимемо завтра. Висновки – невтішні.
Приміром, до національних українських святинь – Чигирина, Суботова, Холодного Яру за всі понад 30 років і шістьох президентів дорогу так і не зробили. І що жоден український президент, окрім Ющенка, не був в цих місцях в якості президента. Порошенко був інкогніто, з приватним візитом. І не в часи президентства.
Батурин відроджував президент Віктор Ющенко, який приїжджав сюди 19 разів тільки за період з 2001 до 2021 року. Був він тут вже й за часів великої війни.
Петро Порошенко за час свого президентства був в Батурині один раз, в березні 2019 року – напередодні президентських виборів. По суті, в агітаційному турі. Окрім дуже красивих і правильних слів, до державної підтримки та популяризації святині Порошенко не доклався.
Президент Зеленський взагалі в Батурині не був!
Що відомо про візити перших осіб до Тарасової могили? Перші і важливі кроки до відновлення святині – здійснено за часів президента Леоніда Кучми. Який систематично приїздив сюди в Тарасові дня. Й долучився до розбудови створеного ще 1989 року Шевченківського національного заповідника.
Далі – відбудова за часів президента Віктора Ющенка. Який полюбляв приїздити сюди в травні, вшановуючи дату перепоховання праху Кобзаря. Бував в Каневі регулярно. 22 травня 2005, 2007 та 2009 року. Він же знайшов кошти для спорудження пам’ятного знаку Олексі Гірнику, який 1978 року вчинив самоспалення на Тарасовій могилі в знак протесту проти русифікації України тодішнім радянським режимом.
А також 2007 року видав указ про присвоєння Олексі Гірнику звання Героя України (посмертно). Ющенко продовжує їздити до Тарасової могили і зараз. Востаннє був тут в кінці вересня 2023 року. А ще 2017-го року Ющенко повідомив, що здійснив мрію Тараса Григоровича, побудувавши в Нових Безрадичах, омріяний поетом будинок за його власними кресленнями:
Брутальне втручання в незавершену реставрацію музейного комплексу на Тарасовій горі в часи президента Януковича. Тоді намагалися позбутися національного колориту музею, спроектованого видатним українцем Василем Кричевським. Але попри те, Янукович був в Каневі тричі – в 2010,2012,2013 роках.
Дуже кволе часткове відновлення національного образу музейної будівлі в 2015-2017 роках за часів президента Петра Порошенка. Який в роки президенства був на Тарасовій горі один раз. 9 березня 2019 року – за декілька місяців до президентських виборів він вручив тут Шевченківську премію.
10 березня 2017 року Тарасову гору відвідала Марина Порошенко. Але напередодні її візиту на могилі сталася сутичка між молодиками медведчуківського «Українського вибору» і представниками місцевої «Свободи». Останні, дізнавшись про візит непрошених гостей, не пустили їх до святого місця. Нагадаємо, що саме за часів президента Петра Порошенка посіпака путіна і ворог українства Віктор Медведчук зміг безперешкодно каламутити воду у Верховній раді, створивши фракцію україноненависників і розгорнути в інформаційному просторі мережу пропагандистських російськомовних каналів, які охоче дивилися українці.
За часів свого президентства Петро Порошенко жодного разу не ініціював спільної молитви і не долучився до прощі, Літургії чи Панахиди на Могилі Шевченка. До речі з церковних Архієреїв найчастіший гість в Каневі – Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). Не вдалося знайти також інформацію про відвідання святині предстоятелем ПЦУ Епіфанієм (Думенком).
Востаннє Порошенко був в Каневі 19 вересня 2021 року, коли підтримував Романа Сущенка на проміжних виборах до Верховної ради. Вибори тоді Сущенко програв.
Про Зеленського відомо, що він був в Каневі «проїздом» 28 серпня 2020 року. Коли особисто представляв привезених з собою кандидатів від «Слуги народу» на парламентських виборах. Всі вони, до речі, були – не місцеві. А ще Зеленський був в Каневі 20 жовтня 2021 року. І знову «проїздом» – приймав особисто місцеве «Велике будівництво». Слід зазначити, що під′їзди до музейного комплексу і територія навколо нього – доглянуті. Щодо того, що привернуло увагу Зеленського в музеї, то наче подивився на ходу будиночок багаторічного доглядальника Тарасової могили. Постаттю Великого Кобзаря не цікавився:
Ми запитали також, чи долучений Музей «Шевченкова могила» до якої-небудь державної програми національно-патріотичного виховання. На що почули, що десятки тисяч молодих людей зі шкіл привозили на екскурсії до 2014 року. Після Майдану і приходу до влади здавалось би українців системні екскурсії було припинено. І, як правило, відвідувати Тарасову могилу – це вже була приватна ініціатива самих навчальних закладів.
Якось це співпало в часі з усуненням з вищої школи вивчення української мови та історії України як предметів (наказ міністра освіти і науки С.Квіта №1392 від 25 листопада 2014 року). А за часів міністра освіти і науки Лілії Гриневич з програми середньої школи забрано як самостійний і світоглядовий предмет «Українська література», яку злито з зарубіжною літературою. Зараз традиція відходу від національної освіти продовжується. І замість вивчати багатство українських класиків, поєднуючи їх з сучасними авторами, в шкільній програмі – українського, як національного, все менше.
На відміну від споконвічного ворога, який буквально насаджує повсюду московитське, знищуючи все інше, в нас важливість плекання свого, українського, влада, починаючи від 2014 року, або не усвідомлює, або свідомо допомагає ворогу його нищити.
Найсокровенніші місця сили українського духу на фоні великої війни – не дооцінені, позбавлені уваги влади, забуті. І використовуються лише для позірности і піару.
Менори в кожному обласному центрі України- це креативненько для нинішньої влади. Московитські церкви майже в кожній громаді і захист їх існування «зелено – ригівською» Радою для влади є нормою. Але занедбані, недофінансовані, серед умисного бездоріжжя українські святині – це ображає, обурює українців.
Складається враження, що влада страшенно боїться. Що українці, після всіх цих рік саме української крови, нарешті усвідомлять, що саме вони – господарі у себе вдома, у своїй Українській Державі. І тоді вони, українці, подадуть рахунок всім тим, хто десятиріччями на них паразитував. Рахунок буде довгий і страшний.
Неймовірні каневські краєвиди:
Єлизавета Сачура