Коли віряни Лохвиччини об’єднаються в єдину помісну церкву
Майже два тижні минуло відтоді, як в Україні з’явилася єдина помісна церква. Що це означає для лохвичан, на які зміни слід очікувати найближчим часом, ми запитали у настоятеля Храму Іоана Хрестителя (донедавна УПЦ КП) в Лохвиці отця Всеволода (Бігуна).
Перш за все вітаю Вас, отче, з такою довгоочікуваною подією. Від 15 грудня в Україні існує Єдина помісна автокефальна церква. Ви вже відчули зміни?
Дякую. Так, звісно зміни відчутні. Хоча це можливо не ті зміни, які можуть відбутися в одну мить. Це ті зміни, які сприймає кожна окрема людина своєю душею. Для наших прихожан – це величезна радість, адже ні з чим не порівняти саме ті відчуття, що ми вперше за багато століть отримали у своїй державі свою власну церкву. Ні від кого незалежну, канонічну і визнану в світі. Для людей, які йдуть до храму час від часу – це щось нове, але, за моїми відчуттями – позитивне і світле. На мою думку, це найголовніша зміна, яка відбулася у нашій державі за весь час її існування і за яку ми повинні бути вдячні перш за все Господу Богу і всім тим, хто не побоявся, не відвернувся і допоміг нам у цьому.
Що змінюється для вірян, отче? Чи розрізняють, на Ваше переконання, лохвичани новостворену тепер вже канонічну церкву від церкви московського патріархату? (20 грудня Рада проголосувала за проект закону №5309, згідно з яким Українська православна церква Московського патріархату має змінити назву і вказати свою приналежність до Росії, 27 грудня цей закон вступив в дію, — ред.).
Сподіваюся, що для багатьох лохвичан, в першу чергу вірян, відкриються очі. І вони побачать, хто говорить правду і весь час це робив, а хто прикривається Росією, називаючи себе православною церквою в Україні. Усі церкви московського патріархату повинні змінити свої назви і вказати те, що вони приналежні до Росії, залежать від неї. Але існує й інший варіант; до якого я і закликаю усіх свідомих православних. По всій Україні, на даний час, саме прихожани УПЦ МП спонукають священнослужителів переходити до Єдиної православної помісної церкви. Це їхнє осмислене бажання і волевиявленням громад на місцях. Незважаючи на погрози священникам з боку керівництва УПЦ МП, релігійні громади не хочуть залишатися в лоні церкви країни-агресора. Сподіваюсь, що після отримання нашим предстоятелем Митрополитом Київським Епіфанієм Томосу 6 січня 2019 року з рук Вселенського Патріарха, процес прискориться.
Тому, я можу тільки побажати лохвичанам не бути байдужими, і не зволікаючи долучитися, з Божою поміччю, до створення справжньої єдиної української церкви. Не маю жодних сумнівів, що невдовзі в серці нашого міста постане Єдина православна помісна церква – Православна церква України. Яка слугуватиме об’єднанню і духовному єднанню всіх доброї волі лохвицьких вірян.
Чи співпрацюєте Ви з владою міста, району над тим, щоб об ’єднання відбулося якомога безболісніше? Як Ви особисто бачите майбутнє об ’єднання?
Співпраця звісно відбувається, але не все залежить тільки від влади. Наша громада, наші свідомі віряни можуть здійснити об’єднання безболісно і швидко, як вже це роблять десятки парафій по всій Україні. Для цього потрібно усім разом не боятись змін, утисків, а з вірою та Богом у серці відчути себе господарями у у власному районі. Сподіваюсь, що майбутнє об’єднання відбудеться найкращим чином, без жодних перешкод, сутичок і зволікань. Хотілося б, щоб Лохвиччина була в числі перших (сміється). А як воно буде – побачимо. Ми усі свідомі православні і хочемо жити за Божими законами, нам немає чого ділити. Всі ми заслуговуємо на свою власну церкву у своїй державі.
15 грудня виповнилося рівно 9 місяців з моменту отримання рішення про виділення землі для будівництва Храму. Що вдалося народити? Тому що це питання на вустах у лохвичан. Яка доля дозвільних документів? Які наступні кроки заплановані?
На жаль, нам довелося зіштовхнутися в цілим рядом перешкод. Можливо, за браком досвіду, ні члени нашої релігійної громади, ні я особисто не маємо досвіду спорудження Храму з нуля. Тривалі бюрократичні погодження, численні перемовини з архітекторами, різні бачення майбутнього Храму на певному етапі – дещо затягнули процес отримання дозвільної документації. Зараз ми вже наблизились до фінального етапу. Я сподіваюсь, що в першому кварталі наступного року вся дозвільна документація на спорудження Храму буде в нас на руках.
Отче, декілька слів про святкування Різдва. Що маємо знати, щоб достойно його зустріти?
Різдво – це народження Спасителя – маленького Ісуса, котрий приносить в це життя новий початок, надію і власне, спасіння. Це закінчення тривалого посту, якого ми дотримуємось з 28 листопада по 6 січня включно. Особливо хочеться відмітити 6 січня, так званий Святвечір. В цей день бажано, щоб вся родина зібралася за столом з 12-ти пісних страв. З кутею, яку господар, запаливши різдвяну свічку і благословивши вечерю, куштує сам і роздає її родині. Потім сім’я куштує решту пісних страв в символічному очікуванні народження Ісуса. Святочну вечерю можна залишити до ранку на столі на знак почастування душ померлих родичів. 7 січня, на саме Різдво, віруючі йдуть до храму на Божественну літургію. У цей день прийнято величати народження Спасителя у колядках. І вважається за добре щедро обдаровувати колядників.
У Вас є можливість зараз звернутися до лохвичан напередодні свят
Перш за все вітаю усіх з Єдиною помісною православною церквою в Україні. За цей довгий час, за багатостраждальні пригноблення, осудження ми нарешті дочекалися цієї величної події, цього визнання і відстояли своє право на свою власну церкву. Ми не прогнулися під утиском країни-агресора, ми довели, що ми непереможна нація, яка ніколи не буде у рабстві, на колінах ні перед ким.
Також вітаю усіх з прийдешнім Новим роком і Різдвом Христовим! Бажаю усім, щоб новонароджений Ісус приніс у ваші домівки здоров’я, щастя, радість, любов, терпіння, добробут, мир, спокій, злагоду і порозуміння. Не забуваймо, що в період різдвяного посту в нас є величезна можливість з’єднатись з Господом Богом у молитвах, милосерді до інших, допомозі один одному. Дуже прикро за те, що переважна більшість людей забуває, що святкування нового року припадає на період посту. Люди заклопотані приготуванням святкового столу, зустріччю нового року під гуркіт музики та вистріли шампанського і феєрверків. Складається враження, що свято зустрічі нового року більш важливе і значуще для більшості, аніж нардження Спасителя. Який віддав себе, щоб змити з усіх нас гріхи, даруючи нам спасіння через покаяння.
Цінуймо те, що дарує нам Господь Бог і будьмо гідними його дітьми та учнями. Помолімося, щоб Господь дарував нам сили, терпіння і змогу у звершенні усіх наших добрих замислів та побажань. А також давайте усі разом помолімося за нашу місцеву владу, щоб їм відкрилися очі правди, щоб вони навернулися і прагнули разом з нами до об’єднання, до Єдиної помісної православної церкви в Україні. Наш Полтавський край завжди був серцем України, українського слова, а скільки видатних людей саме з Полтавщини. Не будьмо байдужими і усі разом повернімо нам нашу велич, нашу тодішню славу; почнімо ж з найменшого, з нашого рідного містечка Лохвиця; покажемо усім, які ми віддані, віруючі, патріотичні лохвичани. Адже, там де Господь посеред нас, там з нами і сила, і велич, і доля.
Розмовляла Єлизавета Сачура.
