Різдво Пресвятої Богородиці є дванадесятим святом і першим з-поміж свят у новому церковному році, адже церковний рік (індикт) розпочинається із 14 вересня за новим стилем. Тому це є перше свято, яке відкриває для нас великі дванадесяті свята річного кола.

Слід зазначити, що найголовніший храм нашої Української землі, Київської Руси-України, свята Софія присвячена саме цьому святові. Святий благовірний князь Ярослав Мудрий, закінчивши будівництво цього величного Києво-Софіївського собору, разом із Київським митрополитом освятив головний престол цієї святині на честь Софії Премудрості Божої, а престольне свято встановив святкувати у день Різдва Пресвятої Богородиці.

Софія перекладається як «премудрість», і значення свята Різдва Пресвятої Богородиці і розуміння Премудрості Божої є нероздільними. У головному вівтарі цього собору є ікона Богородиці, яка називається Софією Премудрістю Божою і на ній напис, взятий ще зі Старого Завіту: «Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його» (Притч. 9, 1).

Цей дім – утроба Пречистої Богородиці Владичиці нашої, яка вмістила невмістиме і народила для нас Сина Божого.

Сама ж Богородиця народилася від благочестивих батьків Іоакима і Анни, які дуже довго, до самої старості, чекали на цю дитину, це святе чадо. Вони не мали інших дітей, бо Господь готував іх для народження прекрасного плоду – Діви Богородиці.

В очах багатьох це подружжя ганьбилося через те, що не мало дітей. Але промисел Божий так діяв, щоби явити одну прекрасну лозину від них – Пречисту Богородицю, і Вона, Божа Матір, народжується від цих благочестивих батьків, які вже були у досить похилому віці і все життя переживали і страждали через свою неплідність.

Одного разу навіть, коли вже на старості літ Іоаким прийшов до храму, священик не прийняв від нього пожертву, сказавши, що вони із жінкою зганьбилися в очах багатьох, бо не мають продовження роду. І ось цей Іоаким, у сльозах вийшовши із храму, пішов у пустелю і там слізно молився Богові, можливо уже і не вірячи в те, що від нього ще колись народиться дитя.

Так само і благочестива Анна вийшла в сад і побачила перед собою гніздо з пташенятами і так собі подумала: «Господи, навіть птахи радіють від того, що мають своїх дітей, а я не можу цьому порадіти».

І в мить до неї з’явився ангел з неба так само, як і до Іоакима у пустелю, які провістили їм, що Господь почув їх молитву.

Це свято повинно бути великим і величним для кожного із нас. І не тільки тому, що воно є першим у календарі і немов починає нас вести по цьому колу богослужінь у новому церковному році, а найперше тому, що в цьому явилася велика таїна Божа. Як каже преподобний Андрій Критський: «Чим більшою є таїна, тим більше ми повинні приймати її у своє серце, тому що це є важливо для нашої вічності і для нашого спасіння».

Нехай же за молитвами Божої Матері Господь вселяє у наші душі і серця премудрість і розуміння страху Божого, розуміння Його великих таємниць, щоби ми осягнули Небесний Сіон, Горній Єрусалим.

Тому що життя наше – це є певний екзамен на духовність. Як ми його з вами проживаємо, такі маємо плоди у старості своїй. І також, як проживаємо його, таке й отримуємо життя у вічності.

Тому не дивуйтеся, що Господь нам посилає випробовування. Можливо, у похилому віці ми вже не такі є здорові, але якщо Господь посилає нам ці хвороби чи терпіння, чи нестатки, то знайте, що Він ще раз кличе до себе, Він хоче щоби ми згадали про Нього і прийшли до Його безмежної милості зі своїми проблемами, і тоді Він як Милостивий і Милосердний Отець візьме на Себе наш тягар, а нас обдарує Своїми щедротами.

Якщо будемо вдаватися до Бога у своїх молитвах і мати щиру віру, як і благочестивим батькам Діви Марії Іоакиму і Анні послав ангела, щоб сповістити радісну вістку, так і до нас Він промовить: «Почуті твої молитви».

Пресвята Богородиця неустанно благає Свого Сина за кожного із нас, тому жодна душа не може бути покинута Ісусом Христом, Сином Божим, бо не покинута найперше Пречистою Богородицею, Матір’ю Його і Матір’ю світа, Яка обіцяла до кінця віку бути разом із нами.

Джерело: Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у день свята Різдва Пресвятої Богородиці