Коли дядькові Сашкові лікарі винесли фактично вирок, він не впав у відчай. За наполяганням дружини і дітей виконував всі медичні приписи. В черговий раз приїхавши до Полтави щоб пройти необхідні процедури, в лікарню він не пішов.Засмученим  рідним він пояснив, що більше на лікарів витрачатись не буде, а на «зекономлені» гроші купив чергову пару своїх любимих голубів. Через декілька місяців його не стало. А життя триває. Воно –  і в його голубах.

Пані Катерина говорить, що не уявляє, як без них, голубів, можна жити: «Наче він десь поруч». Вона говорить, що годинами може дивитись на них і годинами про них розповідати. Вона знає всі їх звички, танці, воркування, залицяння, розмовляє з ними. Голуби відповідають їй взаємністю. Якби ти бачила, як вони цілуються, говорить вона…

А вірна Дуся завжди на сторожі. Шуліку вона не прогавить.

Наш Храм