- Жити гідно - https://nashavira.com.ua -

Мало прогресу в тому, аби зруйнувати свій дім

Єдине місце в Сонячній системі, де є життя, загрожують його існуванню не інопланетяни, не велетенські метеорити, які можуть з нею зіткнутися, як той, що покінчив з динозаврами, а її найвидатніший мешканець: людина, в якій є найкраще і найгірше від природи, частиною якої вона є, хоча й мучить її.

Чому канапки завжди падають ковбасою донизу? Чому землетрус cтирає з лиця землі країну третього світу і завдає лише матеріальних руйнувань в країні першого світу? Чому, шукаючи якусь річ, ми її не знаходимо, а знаходимо її тільки тоді, коли шукаємо іншу? Глас народу дещо жартівливо охрестив цю та інші докучливі аномалії “помстою речей”. Та якщо ми поставимося до них серйозно і бодай трохи проаналізуємо, то побачимо, що вони є цілком логічними і передбачуваними: канапка падає ковбасою донизу через вагу, яку та їй додає. Землетрус є незмірно спустошливішим в третьому світі, бо там живуть в халупах, тоді як будівлі першого світу мають антисейсмічні підвалини і навіть конструкцію. Що ж стосується гри в хованки, котру ведуть з нами речі, які ми шукаємо, то, ймовірно, вона зумовлена тим, що ми настільки заморочені, що їх не бачимо, натомість бачимо їх, коли шукаємо щось інше. Тобто майже все на світі має пояснення, і речі нам не мстяться, хоча і мають причини це робити, оскільки ми зробили їх своїми прислужниками.

На цій планеті немає більшого хижака, ніж людина. Решта, включно з дикими звірами і нашими кузенами антропоїдами, з якими ми поділяємо добрячу частину генів, обмежуються тим, що дотримуються законів природи і керуються інстинктом, який змушує їх захищати свою територію, свою родину і самих себе, вбиваючи, якщо це необхідно, інших. Та решту часу вони його використовують, аби відпочивати (лев спить найбільше), полювати і розмножуватись. Утім гомо сапіенс і один з його попередників тільки те і робив, відколи зліз з дерева, прагнучи (як би ми назвали це нині) “покращити ситуацію”, бо спочатку не мав ані сили, ні спритності решти тварин. Зате він мав орган який був вартий більше, аніж всі решта: мозок, свій найбільший і найкращий м’яз, який дозволив йому не тільки запанувати над рештою живих створінь, використовувати мінерали і рослини, але навіть обманути закони природи: створювати тепло, коли зимно, і холод, коли жарко, літати, як птахи, і рухатись у воді, немов риби.

Підкоривши Землю, він побував на Місяці і механічно розвідав інші планети Сонячної системи і навіть став розслідувати інші системи, нещодавно відкривши планету з водою, зародком життя. Проте знаходиться вона всього лиш на відстані 110 світлових років. Уявіть собі, скільки часу зайняло би добирання туди. Однак добре про це знати, якщо одного дня ми будемо здатні це зробити.

Як і все, це мало свою ціну. Тоді як тварини, рослини і навіть мінерали дотримуються законів природи, людина, відколи зуміла перетворити відчуття в ідеї, переплести останні, аби проаналізувати те, що сталося, і передбачити майбутнє, щоби сприяти або запобігати йому, зі своєю сірою речовиною з мільйонами нейронів, які перетворюють її на найбільш досконалий комп’ютер, більше не потребувала природи як джерела сировини чи відпочинку, не беручи до уваги те, що природа загалом регулюється незмінними законами, хоча ті дозволяють їй пристосовуватися до дуже різних ситуацій, які в ній трапляються. Деякі з цих законів ми знаємо, насамперед закон земного тяжіння. Інші нам не даються, наприклад, ті які, регулюють рух різних елементів всередині атома, хоча ми знаємо їхні впливи і навіть використовуємо їх як для того, щоб лікувати хвороби, так і для того, аби вбивати мільйони ворогів.

Чого ми досі не відкрили – то це “закону законів”, який регулює їх усіх. Свої останні роки Ейнштейн провів, полюючи за ним, переконаний, що він існує, бо “Бог не грає в кості”, але не вполював. Може, причина в тому, що так само, як ми не можемо перескочити через нашу тінь, наш мозок, який врешті-решт є витвором природи, не може її осягнути, так само, як не може міркувати про дві різні речі водночас, як би ми не силкувались. Про одну по одній – так, але одночасно неможливо. Це його межа. Як і в будь-якого комп’ютера.

Проте ми знаємо наслідки порушення законів природи, якщо не вжити належних заходів. Викинувшись з літака без парашута, ми розіб’ємось. Виливаючи токсичні речовини на землю, ми її отруюємо на сотні років, як це сталося в країнах Східної Європи, колишніх сателітах СРСР. Також ми знаємо наслідки забрудненої атмосфери і кількість смертей, до яких вона призводить у кожній країні щороку. А це означає, що “прогрес”, індустріалізація і підвищення рівня життя мають ціну, яка ще донедавна була прийнятною, але перестає такою бути, як про це попереджає танення полярних шапок, підвищення температури морів і кліматичні зміни із кожен раз спекотнішими літами і все частішими “холодними краплями” в помірних кліматичних зонах. Якщо до цього додати непомірну урбанізацію на узбережжях морів і ризиковану по берегах річок, струмків і навіть “висохлих русел”, то матимемо катастрофічні результати в першому світі, як це ми щойно побачили на південному сході Іспанії. А це означає, що вперше, відколи існує Земля, єдине місце в Сонячній системі, де є життя, загрожують його існуванню не інопланетяни, не велетенські метеорити, які можуть з нею зіткнутися, як той, що покінчив з динозаврами, а її найвидатніший мешканець: людина, в якій є найкраще і найгірше від природи, частиною якої вона є, хоча й мучить її. Та помста матері є жахливою.

Я не вважаю себе ні екологістом і не виступаю проти прогресу, в який вірю, бо бачив його і жив у ньому впродовж майже 90 років. Та мало прогресу в тому, аби зруйнувати свій дім. У Нью-Йорку невдовзі розпочне свою роботу саміт з питань клімату, метою якого є змусити виконати Паризьку угоду 2015 року щодо кліматичних змін. З того часу ми не зробили поступу вперед, а навпаки – відступили назад з американським президентом, який намагається вивести свою країну з міжнародної угоди, його численними послідовниками і тими, хто не виконує те, про що домовились. Чим це зумовлено? Я це пояснюю тільки тим, що ми переживаємо один з тих періодів, коли історія не рухається вперед, а відступає, таким був перехід з давніх віків до Середньовіччя. Тоді причиною було падіння Західної Римської імперії.

Нині Захід, а особливо Європа, переживає кризу, хоча й привабила тисячі чоловіків, жінок і навіть дітей з Азії, Африки та Америки, які шукають кращого життя. Шукаючи причину, ми бачимо, що є щось гірше, ніж націоналізм: це реґіоналізм; є щось гірше, ніж реґіоналізм: це містечковість; є щось гірше, ніж містечковість: це індивідуалізм, хвороба нашого часу, яка робить неможливим спільне життя, не кажучи вже про спільний проект, який є основою свободи і справжнього прогресу. Якщо ми подумаємо про те, що ще недавно багато хто називав себе “громадянами світу”, а нині цього не робить ніхто, то усвідомимо, що те, про що ми думали як про звільнення, насправді є рабством.

José María Carrascal
La madre naturaleza
АВС, 19.09.2019
Зреферувала Галина Грабовська, Zbruc.eu