- Жити гідно - https://nashavira.com.ua -

Мости нашого дитинства

Цей текст був написаний вісім років тому. Коли вцілілий на ту пору міст, якого я не бачила майже 30 років, між тоді ще Червонозаводським і Гаївщиною Лохвицького району, розбурхав такі приємні дитячі спогади. Схоже, що мине ще якихось декілька років і від того моста залишаться тільки спогади. А якщо не зупинити войовниче налаштовану чиновницьку братію мародерів, яка заради наживи, готова на все, то й красуня Сула може залишитись тільки в спогадах.

Таємничою загадкою раннього дитинства, пам’ятається, для мене був міст. Побачила його вперше на невеличкому піщаному пляжі біля річки, куди привезли нас батьки. Дорослі чомусь суворо забороняли нам, малюкам, навіть близько до нього підходити. Від того загадковість і таємничість моста зросла в наших дитячих очах ще більше. Але нікому з нетямущих дорослих не було потреби йти на ту сторону річки …

З тих пір пройшло 30 з гаком років; яке ж було моє здивування, коли я, повернувшись в це місце, побачила той самий міст! Тепер уже ніхто не забороняв наближатися до нього і розглянути-помацати його як слід.

Точної дати його появи в цьому місці я так і не знайшла, але цей зовні крихкий і хисткий міст багато десятиліть з’єднував робітниче селище, яке згодом здобуло статус міста з прилеглим до нього по інший бік річки селом Гаївщина. Не більше півгодини потрібно, щоб дістатися з центру села до центру міста, якщо пішки через міст. В об’їзд ж – це не менше 20-и кілометрів. Може, в цьому і був секрет його живучості.

Колись, щоб ногами багно не місили, поклали тут бетонні плити. Зарослі травою, вони сьогодні не в пошані у місцевих. Куди приємніше йти або їхати по натоптаний і битій “грунтовці”.

По дорозі до мосту нас кілька разів обігнали місцеві жителі на велосипедах, та й зустрічні подорожні траплялися:

Підходимо ближче. Здається, що конструкція тримається, переважно, на чесному слові …

Але я зважилася – і міст відповів помірним хитанням і скрипом моїм крокам, вода була зовсім поруч.

Конструкції мосту:)

Ширина річки в цьому місці – близько 50-ти метрів:

Вид з протилежного боку річки – з боку села:

І раптом, очам не повірила: місцевий житель на мотоциклі типу “Восход”, не зупиняючись, “влетів” на міст і хвацько подолав його в лічені секунди. А я, боягузка … боялася спершу навіть йти по ньому)

Ледве відскочити встигла) Не очікувала такої сміливості).

Сонце тим часом котилося на захід і  висвітлило торець настилу, а також віддзеркалило нижню частину мосту:

Хіба не красень?)

Повертаємось, невідомо звідки на бетонні плити вилізла миша-полівка. Погрітися  в останніх променях?

“Догоряє” на заході рожевими «спалахами» сухий торішній очерет:

Лагідно.  У кожного з нас свої “перші мости”. Побачила я вже чимало мостів, подорожуючи світом, величних і грандіозних, столітніх і модерних, що з’єднують береги найширших річок і перекривають морські протоки, що викликали подив,  захоплення. Але жоден з них не викликав такого почуття щему в серці, як цей – перший в моєму житті міст. Дійти до якого мені знадобилося майже 40 років …

P.S. Не знала я тоді, коли писала цей текст, що мине декілька років і саме мені доведеться боронити цю річку… від тих, для кого вона стала лише джерелом «легких грошей».

Єлизавета Сачура