Понеділок, 15 жовтня, 2018

«По культуру» – у Хрулі

Оголошення про «Камуфляжну осінь» в Хрулях  в лохвицьких спільнотах привернуло увагу насиченим різноманіттям  майстер-класів та активностей, ну дуже нетипових для лохвицького «медіапростору».  Невже це комусь тут може бути цікавим, подумалось. Але на фоні доволі апетитних припрошувань скуштувати «найсмачніший» по черзі сніданок, обід та вечерю від загадкової Ніни Миколаївни, у можливість обіцяного вже вірила. А після суботнього стріму Олександра Денисенка пісень під гітару біля вогнища тієї ж таки Камуфляжної осені, вирішила,  якщо встигну на обіцяне відкриття читальні наступного дня, то хоча б дізнаюсь, що то було.

Про Хрулі-на-Сулі  чула ще з весни і навіть списувалася про можливість приплисти до них в гості на байдарці. Але тоді не склалося. Час від часу загадковий Паша потрапляв на очі у фейсбучній стрічці.

А вчора, після невдалої спроби буквально в сільських хащах знайти де ж вони, ті Хрулі-на Сулі мешкають,  виїхали на берег річки. Не встигли по катамаранах зорієнтуватись, що ми вже десь поруч, як наче з землі виріс сам Паша. Привітний і наче давно знайомий, показав дорогу. Декілька авто з київськими номерами на викошеній галявині свідчили про те, що ми, здається, втрапили.

Назустріч вийшла Настя. Зразу було видно, що вона на цій галявині одноосібний тайм-менеджер. За три хвилини з’ясовуємо, що вона – фанатик Сули, любить її з дитинства і дуже хоче своїх синів-школярів до Сули призвичаїти. І головне, зараз вона поспішає в Київ, а… за 7 хвилин – відкриття читальні і всі мерщій туди. По-дружньому дісталось Паші, чому він ще не там. Тільки увечері, листаючи Настин профіль у Фейсбуці, я жалкую, що так мало її бачила. А її стрім про Пашу- «чєловєка с вєслом», козячу ферму (кожна тваринка – то окрема любов і історія, невимушено і іронічно повідана Настею) додає купу позитиву від побаченого і нового знайомства. Шкодую, що такі колоритні персонажі, як коза Восьмемарта, Сирія або цап Кремчик чи Безсмертний-Півень-Ігор – майже зірки соцмереж, лишились поза нашою увагою.

Читальня, за словами її натхненниці Насті – то такий собі культурний майданчик, яким, як  вона сподівається, скористаються і хрулівчани,  і все більш численні гості Хрулів-на-Сулі.

Наголошує, що схожа читальня вже є в Христанівці. І зауважує, що з досвіду волонтерських поїздок на Донбас, тамтешні мешканці наразі більш патріотично налаштовані, аніж тутешні. От і своїми проектами Настя зі своїми друзями намагаються нести добре і світле цим обділеним увагою столиць людям. Дізнаємось, що до реставрації напіврозваленої донедавна хати долучилися волонтери проекту «Будуємо Україну разом».

А самі Хрулі скоро з’являться на літературній мапі України. І вже сьогодні «пишеться книга, де події відбуваються в Хрулях» і що робоча назва книги «Персеїди в Хрулях».

В куточку – три хрулівчанки, одна з них – Ніна Камець, та сама, вже згадувана на початку Ніна Миколаївна.

Можна Вас сфотографувати для Фейсбуку, запитую дозволу. Та звісно ж можна, відповідає пані Ніна, тільки ним, Фейсбуком, і живемо зараз. Її подруга додає, що Хрулі завжди були таким собі культурним магнітом для сусідніх Бодакви і Пісочок, але зачинений аварійний сільський клуб невдовзі розберуть на цеглу, а так хочеться «і виставу поставити, і пісню гарну затягнути».

Потім Настя передає слово Олені Максименко, представивши її як учасницю АТО, парамедика і поетку.

Олена читає власні короткі вірші, спочатку для дорослих, а потім парочку для малих.

Пізніше з’ясовую, що Олена – фаховий журналіст, під час Майдану отримала поранення від осколків гранати, що розірвалася біля її ніг, потім була поїздка в Крим в березні 2014 року, кілька днів полону у бойовиків. Згодом – збірка віршів (до Майдану теж вийшла збірка). На війні – вона парамедик в легендарних Госпітальєрах, але здебільшого за її словами, займалася інформаційною роботою, як журналіст. Знаходжу в її фотоблозі проникливі фото. І знову шкодую, що пропустила решту майстер-класів від спікерів цього доволі цікавого івенту.

Поспішаючи на «кіно просто неба» в Лохвицю, такий сімейний показ в місті проводили вперше і на нас там чекали, дуже коротко слухаємо майстер-клас від Юлія Оскольська, тому щиро перепрошуємо у Юлі.  Наостанок спілкуємось з Пашею і його вірним другом – місцевим  Павлом.

На фото: Паша-малий стрибає в річку, фото з Фейсбуку Pavlo Tkachuk

Щойно під’їхав на велику, видно, що до гостей хлопчина вже звик, дуже захоплений, цікавиться, чи не на електромобілі ми часом приїхали, і дружбою з Пашею-старшим дуже пишається.  Йому від завтра – до Пісківської школи (сусіднє село – садиба однойменної сільради). Хвалиться, що вперше в його класі до двох десятків учнів, так багато ніколи не було. Від матюків його потроху відучаю, сміється Паша-дорослий. Малий жартівливо огризається, здається, він знає все і про Пашину теплицю-сінник, і про кіз. І про приїзд «ТСН» до них з Пашею розповідає. Схоже, Павло-малий – це вже невід’ємна частина Майбутнього цього проекту.

Роботи в цьому місці і для обох Паш, і для Насті, і для численних їхніх однодумців і друзів – краю не видно. Але те, що вони опинилися саме тут – вселяє надію. Країна і люди поволі змінюються. І Хрулі стають яскравою культурною візитівкою Лохвиччини.

Єлизавета Сачура