Субота, 23 березня, 2019

Святкуємо те, що маємо

Ще кілька років тому я був упевнений, що 8 березня стало в нас такою собі пострадянською заміною Дня Валентина. Коли жінкам дарують квіти з цукерками і зізнаються в теплих, а часом і палких почуттях. Це все через любов, симпатію, бажання сподобатися, думав я. По-іншому я просто не міг пояснити собі весь той букетно-цукерковий ажіотаж напередодні 8-го і зграї чоловіків, що гордо й задоволено пропливають у темряві наших міст зі свіжо скупленими букетами. А вже вранці і в обідню пору 8-го всі ті тюльпани й іже з ними виринали в руках такої ж гордої й задоволеної прекрасної статі. Існував такий собі взаємозалік, і всі були задоволені. Я тобі тюльпани на 8 березня, а ти мені крем для гоління на 23 лютого. Я тобі парфуми раз на рік, а ти мені новий набір з трусів-шкарпеток. Я тобі сніданок, а ти мені секс.

Симбіоз жіночих  і чоловічих свят, часом із купою вихідних, що плавно перетікали в 1 травня – День садівництва й городництва. Повнісінький дачний тиждень. Аж  до цілковитої перемоги над городами 9 травня.

Лише в останні роки у 8 березня нарешті почав увиразнюватися феміністський акцент. Що мене, відверто кажучи, не може не тішити. Я б не хотів, аби права українських жінок піддавалися сумніву. Мати право на освіту, працю, а також розпоряджатися власними грошима і своїм власним, Богом даним, тілом, куди приємніше і доречніше, ніж побажання «лишатися такими ж красивими, розуміючими, ніжними». Чи проміняє бодай одна притомна українська жінка свою пристойну роботу на підлабузника з квітучим віником і тортом? Не те що не проміняє – не захоче й поєднувати. Ба, минулого року 8 березня взагалі планували скасувати, і багато наших відомих жінок висловлювалися на підтримку цієї ініціативи. Бо, погодьтеся, День усіх закоханих, коли можна натішитися всією тією цукерковою налиплістю, в нас уже є. І нехай: святого Валентина шанують у всьому світі й не тільки християнському. День Матері теж, схоже, прижився.

Але й 8 березня здаватися не хоче.

Причина, мабуть, у політиках. Для них це ще одна нагода для біґ-бордів та спекуляцій. Ще одна кампанія, ще одна можливість порекламувати самих себе. Ну й заодно –  побажати всього  прекрасного для всіх прекрасних, усього найкращого для всіх найкращих і сили та витримки для слабких.

Це що, виходить, наші жінки слабкі? Хто, українки? Не вірю.

Лейтмотиви у політиків ті самі, що і в рекламі товарів та послуг. Тобто банальні й вицвілі: прекрасна стать, весна, любов, грайливі натяки навіть не на секс чи романтику, а на те, що призначення жінки – кухня, діти і сімейне вогнище. Такий «святковий колорит» і справді треба давно декомунізувати й забути, як страшний сон. 21-ше сторіччя надворі. Які пательні і які каструлі в головах! А вони пишуть: ««І що, тепер не дарувати ні каструль, ні ножів, ні квіток? Коли скасували нам свято, скасуйте тоді і жінок!»

Розгорніть афішу будь-якого українського міста на сьогодні. І ви побачите аналогічні перлини – їх цілий потік і ось хоча б деякі (зі збереженим правописом та слововжитком):

«А ви знали, що Міжнародний жіночий День виник завдяки протестам жінок робочого класу в Нью-Йорку в 19 та 20 століттях? Ці стильні яскраві дівчата відвоювали для себе права, рівні чоловічим, навіть не зіпсувавши зачіску! Ми в Pasta e Vino також влаштовуємо протест! Проти несмачного життя!»

«Дорогі мамочки – завжди молоді, завжди гарні та шалено веселі, дозвольте собі відпочити по-справжньому, молодіжно-дорослому! Чоловіки та дітки дома, у підготовці вечері, тепленького ліжечка та подарунків до 8 березня! Без хвилювань!!! Дома ми будемо вчасно!»

«8 березня ми влаштовуємо яскраву вечірку у стилі Pin Up! Буде джаз, пісні, танці, оригінальне святкове меню, професійний фотограф, велком-дрінк для дівчат та веселощі на межі непристойного!»

«Зовсім неважливо скільки вам років, яка у вас фігура, колір волосся, віросповідання, сексуальна орієнтація, найголовніше – не прогинатися під соціальні орієнтири і влаштувати собі свято! Свято весни в The Kitchen.»

Вам мало? Тоді ось вам «дискотеки для Ladies DIAMOND» і незабутні вистави «Дикун FOREVER», і «справді красиве та веселе шоу НУМО ДІВЧАТА!» (це, звичайно, все ще ті самі «А ну-ка девушки» з радянського телебачення часів пізнього застою). А на десерт – ще застійніший «неперевершений Володимир Гришко» з піснями Мусліма Магомаєва.

Як тут не вилаятися від усієї душі? Чорт забирай, знову приїхали? Смертельно скучили за Союзом, виявляється, навіть ті, хто народився вже після його розпаду. Тож, як завжди цього дня, він повертається – трохи дивний, трохи замаскований, з усіма пін-апами, велком-дрінками, з паста е віно, та все ж такий упізнаваний, в дошку свій, ніби запущена невиліковна хвороба, без якої перестаєш бути собою.

Юрій Андрухович, Zbruc