Середа, 21 листопада, 2018

Сенчанське диво

В Сенчі є спражнє диво. Ним пишаються і недаремно. Ось його обличчя.

Це вихованці Сенчанського Будинку дитячої та юнацької творчості. 

Так вони працюють:

А так відпочивають:

А ось лише невеличка часточка того, що вони вміють:

Про все розповімо по-порядку. Але почнемо здалеку.

Туристичні зльоти в Сенчі все життя пам’ятають  ті, кому довелося там побувати. І згадка ця щемлива і тепла, тому що то було – маленьке диво. Полоса перешкод, орієнтування на місцевості, перші туристичні маршрути. І ти з усім цим, часом через «не можу», справився. А ніч біля вогнища в колі друзів під обов’язкове бренчання гітари.

Тоді ми й гадки не мали, що якісь небайдужі дорослі люди просто взяли на себе досить велику відповідальність за нас, і в першу чергу – заради нас. Минають десятки років, змінюється все навкруг, але Сенча не перестає дивувати цими своїми неймовірними, небайдужими людьми. Які, як і колись, дарують малим українцям нові можливості пізнати себе, відкривають і показують їм нові обрії, непомітно сповнюють тихою радістю відчути себе частинкою прекрасного цілого,  яку ці діти пронесуть через все життя. А головне, що вони вже ростуть Українцями.

Сергій Григорович Сьомак, як виявилося, теж пройшов через турзліт. Зі згадки про це, власне, й почалась наша розмова, яка миттєво налаштувалась в дружнє русло, наче ми старі знайомі. Зараз він очолює Сенчанський Будинок дитячої та юнацької творчості (СБДЮТ). Невеличка, з давньою історією будівля, буквально переповнена невидимою енергією. І хоча діток ми не застали, їх незрима присутність повсюди. Тут не можна лишитися байдужим, повсюди – в численних ящичках, шухлядках, на поличках і стінах — картини, ляльки, писанки, все неможливо перелічити.

Зразу впадає в око, що приміщення явно не пристосоване для комплексного дитячого закладу. Де одночасно б можна було б в позашкільний час займатись дітям чи то в Творчій майстерні, чи в образотворчому гуртку, чи в цирковій або танцювальній студіях. А ще неможливо уявити юних сенчан без туристичних навичок. Мріє директор і його колеги-однодумці  про приміщення, де можна ставити театральні вистави і запрошувати на них сенчан. Та й виставкова зала аж проситься. Адже виставляти є що вже сьогодні.

Торкаємось в розмові проблем екологічного виховання дітей змалечку. Сергій Григорович і тут має купу планів. Не можна, говорить, не знати, по якій землі ми ходимо, які трави на ній ростуть. Як приклад, приводить подорожник, який ранку загоїти може, якщо знати як. Торкаємось і тисячолітньої історичної спадщини Сенчанського краю. Директор згадує розкопки Сенчанського городища, на які він ще хлопчаком бігав. Чому б і зараз, говорить, не запросити археологів, нехай би наші діти теж мали змогу доторкнутися до живої історії. 

От і виходить, що робиться чимало, а планів – ще більше. Але наріжне питання – це приміщення, воно наразі основне на повістці денній. Але директор – оптиміст. Він вірить, що щойно створена  Об’єднана територіальна громада (щоб очолити її – Сергію Григоровичу не вистачило кількох голосів, — ред.) не стоятиме осторонь і зробить все можливе, щоб дати дітям нові можливості для розвитку, так як сенчани знають, яке місце в житті їхніх дітей займає СБДЮТ. 

В кабінеті директора – десятки кубків. Нам вже їх ставити нікуди, жартує. 

Показує грамоти, дипломи, подяки, які на стінах, в папках (здобутки кожного гуртка чи студії – окремо). За кожною грамотою – певне досягнення дитини і її наставника. Сенчани постійно в числі лауреатів всеукраїнських конкурсів, не говорячи навіть про обласний чи районний рівень.

Дивлячись на роботи, які буквально повсюди,  повірити навіть складно, що все це з такою любов’ю зроблене руками дітей за турботливої опіки їх наставників. І зокрема натхненного  педагога – Оксани Євгенівни Бакляк. Саме вона першою зустріла нас, коли ми випадково потрапили на невеличку екскурсію до цього закладу.

Пані Оксана декілька років тому очолила гурток по виготовленню сувенірів «Творча майстерня». Спілкуючись з нею, відчуваєш, що ця людина вміє, знає і робить щось таке, чого не купиш ні за які гроші. Недаремно до неї тягнуться дітлахи, таких робіть з примусу чи за наказом не зробиш. А рівень робіт її вихованців, визнання – в численних грамотах  і посмішках дітей.  Вона буквально фонтанує творчими ідеями. Її власні роботи і роботи її учнів – в самих різноманітних стилях і напрямках прикладного мистецтва. Це і мотанки, і кракле, й вовняні «акварелі», й кукурядзяні ляльки. Але про все це – наступного разу.

А зараз – діти:

Наш Храм