Понеділок, 15 жовтня, 2018

22 травня – день «літнього» Миколи

22 травня відзначається день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в народі ж кажуть – “літнього” Миколи. Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті.

Мабуть, жоден з святих, що їх вшановує наша церква , не удостоївся такого вияву всенародної любові, як святий Миколай Чудотворець, угодник Божий – ці характеристики з’явились поруч з його ім’ям ще за життя..

В Україні день смерті святого – 19 грудня та день перенесення його мощей –22 травня завжди відзначались надзвичайно урочисто. Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем при кінці ХІ ст., тож в Україні цей день святкувався.

 На початку ХІ століття відбулося перенесення мощей Святителя і Чудотворця Миколая з Мір Лікійських у Бар. Сталося це за таких обставин. На початку XI ст. варвари захопили Лікійське місто Мір, де був похований Св. Миколай, і спустошили його. Святитель явився уві сні пресвітеру італійського міста Бар і заповів йому перенести мощі до цього міста. Всі християни, які тут жили, зраділи дару Божому. Вони відправили знатних людей та священиків до міста Мір, віднайшли раку з мощами та перенесли її на корабель. При цьому серед тих, хто ніс раку та торкався її, багато зцілилося. 9 травня процесія прибула до Бару. Жителі міста урочисто зустрічали корабель: у руках вони тримали свічки та співали пісень. З радістю та великою пошаною прийняли вони мощі великого Божого Угодника і поховали їх у церкві Св. Іоанна Предтечі. 
 
Через три роки вдячні жителі міста Бар збудували чудовий кам’яний храм на честь Святого Миколая і встановили там золоту раку. При великій кількості людей урочисто було перенесено мощі Святого з церкви Іоанна Предтечі до новозбудованого храму і покладено у раку при вівтарі. 

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

 

Св. Миколай народився близько 280 року в місті Патарі в Малій Азії за часів царювання римського імператора Валеріана. Його батьки були багаті та правовірні християни — Феофоан та Нона. За поширеною легендою, Св. Миколай вже у ранньому дитинстві, навіть коли був немовлям міг стояти на ніжках (поширений сюжет іконографії) і, виявляючи доброчесність, до пізнього вечора відмовлявся від материних грудей по пісних днях: середах та п’ятницях. 

 Пізніше він також виявив схильність до суворого стримування і любив бути на самоті у роздумах про Бога. Св. Миколай завжди уникав мирських веселощів, часто бував у храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя й прийняв чернечий чин. 
 
Свою спадщину він роздав бідним. Особливо поширеною була історія про батька та трьох його дочок, які жили вкрай бідно. Щоб дівчата змогли вийти заміж, Св. Миколай підкинув їм у віконце три вузлики з золотом на придане. Роздавши спадщину, він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, після чого повернувся до міста Патар, де єпископом був його дядько. За його порадою Св. Миколай і став священиком. 
 
За доброчесне життя Св. Миколай був обраний єпископом свого рідного міста Мір у Лікії, звідси походить назва Святого — Миколай Мір Лікійський. У сані єпископа Св. Миколай найчастіше зображується на іконах. 
 Існують розповіді про те, що коли він був єпископом, то захищав невинно засуджених. Так, прийшовши на місце страти трьох мешканців Міра, він встиг вихопити меч з рук ката та прилюдно викрив підкупленого суддю. Коли ж у Константинополі несправедливо засудили трьох полководців, він з’явився уві сні імператорові Константину та пояснив йому, як було діло насправді. 

Св. Миколай допомагав людям у найскрутніших становищах. Одного разу у Лікії, на батьківщині Чудотворця, став неврожай. Дізнавшись про це, Св. Миколай змилосердився над людьми, що могли вмерти голодною смертю, і послав купця з кораблем, наповненим продовольством.  

Під час гоніння в Римській імперії на християн та християнську церкву, за царювання Діоклетіана та Максиміана, Святителя Миколая схопили і кинули до в’язниці. За часів імператора Константина Великого його звільнили, і він повернувся до свого приходу. Миколай Мір Лікійський був присутнім на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну церкву. 6 грудня 345 року великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мір. 

У народному побуті існувало вірування, що під час життя і навіть після смерті Микола продовжував здійснювати чудеса: рятував мореплавців та утопаючих, звільнював засуджених.

Як одному з найулюбленіших у народі Святих, Миколі було присвячено два дні у році, що встановлено церквою, — один навесні, Миколя весняний (в день перенесення мощей Святого), а другий взимку (в день його смерті).  

Здавна жодному Святому у православній церкві не зводили стільки храмів та церков, як Миколі Чудотворцю. Саме йому поряд з апостолами кожного тижня по четвергах у православній церкві присвячена особлива служба.

 У народному побуті день 22 травня має назву Миколи Весняного або Теплого, і Святий сприймається як покровитель тварин, худоби, а також хліборобів та землеробства.