Середа, 12 грудня, 2018

Одне діяння природи, а інакше – благодаті. Розділ 54

В часи лихоліть і смутку на допомогу людині, зазвичай приходить щира Віра і уповання на Творця. Важливо, окрім цього зберігати спокій, мати терпіння і чисте сумління. 

Пропонуємо Вашій увазі уривок з після Святого Письма чи не найбільш читаної книги впродовж багатьох століть. Наслідування Христа Томи Кемпійського. Ця книга перекладена близько 100 мовами за більш як 500 років свого існування. Про силу цієї книги, вплив її на простих і знаних українців написав професор, самий відомий дослідник спадку нашого найвидатнішого земляка Григорія Сковороди Леонід Ушкалов.

Розділ 54

Одне діяння природи, а інакше – благодаті.

Господь. Сину, пильно вважай на спосіб діяння природи та благодаті, бо вони є зовсім відмінні, і це так непомітно, що хіба тільки духовна і в серці просвічена людина їх розпізнає.

Всі люди бажають собі добра і в своїх словах чи справах прямують до чогось доброго, але тому багато з них спогляданням добра обманюється.

Природа хитра, багатьох приманює, обплутує, обдурює і завжди себе саму має на меті.

А благодать поводиться щиро, остерігається будь-якої тіні лукавства, не має на думці підступу і все чинить тільки ради Бога і в Ньому наостанку находить заспокоєння.

Природа не рада ні завмирати, ні терпіти гніву, ані датися перемогти, ані підкоритися, ані добровільно брати ярмо на себе.

А благодать старається умертвляти себе, противиться чуттєвості, пильнує того, щоб підлягати, бажає бути переможеною, не хоче вживати своєї свободи, але любить пов`язувати себе правилами і не прагне ні над ким старшувати; але бажає завжди жити, залишатися і бути під рукою Божою і ради Бога вона готова покірливо схилитися перед кожною людиною.

Природа працює для своєї користі і вважає на те, скільки зиску прибуває їй від іншої людини.

А благодать зважає більше не на те, що для неї корисне і вигідне, але на те, що громаді придасться.

Природа радо приймає почесть і шану.

А благодать усіляку честь і славу покладає на Бога.

Природа боїться осоромлення і погорди.

А благодать радіє, що за ім`я Ісусове терпить зневагу (Ді. 5,41).

Природа любить безділля і відпочинок тіла.

А ласка не може дармувати, але радо береться до праці.

Природа старається мати цікаві і гарні речі і має нехіть до того, що буденне і грубе.

А благодать кохається у простоті і маловажності; вона не цурається того, що шорстке, і не боїться одягтися у старі лахи.

Природа пильнує дочасних дібр, втішається земним зиском; вона сумує за втратою, сердиться за найменше образливе слівце.

А благодать звертає увагу на вічні добра, не прив`язується до дочасних речей, не бентежиться втратою маєтку, не ображається прикрими словами, бо вона має свій скарб і свою радість у небі, де ніщо не гине.

Природа є ласа і радше бере, ніж дає; вона любить те, що їй належить і є окремішнє.

А благодать буває щира і товариська; вистерігається окремішності і задовольняється малим, гадає, що краще давати ніж брати (Ді. 20,35).

Природа має потяг до створінь, до власного тіла і марнот.

А благодать схиляється до Бога і до чеснот. Вона відрікається від створінь, утікає від світу, ненавидить пожадання тіла, обмежує розсіяння, несмілива, щоб прилюдно показуватися.

Природа рада мати світові втіхи, щоб ними у чуттєвий спосіб втішатися.

А благодать шукає втіхи тільки в єдиного Бога і бажає веселитися найвищим Добром, яке вище за всі видимі блага.

Природа все робить задля власного зиску і користі; вона не може нічого робити даром, а за свої добродійства сподівається дістати щось рівноцінне або краще, похвалу або ласку, й бажає щоб її вчинки і дарунки високо цінували.

А благодать не шукає нічого дочасного і не жадає іншої винагороди, крім єдиного Бога; а в дочасних потребах не бажає більшого, окрім того, що потрібне для осягнення вічних дібр.

Природа радіє великою громадою приятелів і рідні. Вона чваниться славною батьківщиною і високим родом, схиляється перед вельможними, підлещується до багатих, захвалює свою рідню.

А благодать і ворогів любить, і не пишається гуртом приятелів; не зважає ні на місце народження, ні на рік, якщо не має в тому більшої чесноти.

Вона більше рада вбогому, ніж багатому, співчуває більше невинному, ніж могутньому, тішиться з правдомовним, а не з брехуном.

Вона завжди заохочує добрих людей ревно старатися про кращі дарування (І Кр. 12,31), щоб Сина Божого вірно наслідувати в чеснотах.

Природа зразу ж нарікає на нестатки і прикрості.

Благодать терпеливо все зносить.

Природа все тягне до себе, бореться і захищає себе.

А благодать у всьому покладається на Бога, бо від Нього все походить, вона нічого, що добре, не вважає своєю заслугою, не є зухвало певною в собі; не сперечається і не ставить свої думки вище над чужі, але у кожній думці піддається вічній Мудрості і Божому судові.

Природа прагне пізнати таємниці і почути якусь новину; вона хоче показуватися на людях і багато чого спробувати своїми почуттями; бажає визнання і таких вчинків, які приносять славу і зачудування.

А благодать не дбає про те, щоб довідатися цікаву новину, тому що все те походить від первородного гріха, бо на землі немає нічого нового, ані тривалого.

Вона навчає керувати своїми почуттями, вистерігатися пустого себелюбства і показності; скромно приховувати те, що гідне похвали і правдивого подиву, а в кожній речі, в кожній науці шукати мудрості, хвали та честі Божої.

Вона не хоче сама себе хвалити і щоб її хвалили, але бажає благословляти Бога в Його дарах, бо Він усім щедро наділяє з чистої любові.

Благодать – це надприродне світло і особливий Божий дар, вона є питомою ознакою вибраних і запорукою вічного спасіння; вона піднімає людину від земної любові до небесної і з почуттєвої, робить її духовною.

Тому, чим більше упокорюється і перемагається природу, тим більша благодать спливає на душу і новими відвідинами серце людини оновлюється за Божим образом.

Джерело: truechristianity